Обухівський «шитий» рушник хочуть внести до переліку об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО

Традиція його вишивки втрачена ще минулого століття, та завдяки тутешнім волонтерам вдалося відродити і показати світу винятковість витвору.

Ольга Стахів, одна з тих, хто займається відновленням техніки вишивання рушника, розповіла, в чім його унікальність. 

— Пані Ольго, як ви прийшли до створення «шитого» рушника?

— Першою до цього прийшла моя мама, Світлана Зохнюк, а пізніше і я. Спочатку це було мені нецікаво. Проте коли в громадській організації «Об’єднання майстрів «Творча спадщина» на чолі з Ольгою Матвійчук виникла думка про внесення обухівського рушника до нематеріальної культурної спадщини, я вирішила повністю зануритись у процес відродження. Нашим завданням було вивчити, у чому особливість цього регіонального надбання. А ще зберегти його традиційну форму. Адже мистецтво динамічне і майстрині змінюють традиційну вишивку на свій манер. Це прекрасно. Але хтось має зберегти основний орнамент, бо інакше ми знову його втратимо. Хочемо зробити рушник нашою візитівкою, але таким він стане лише тоді, коли більшість мешканців міста зможуть вирізнити обухівський рушник серед десятків інших.

— А з чого почалося його вивчення і відродження?

— 1999 року у музеї Гончара екскурсійній групі з Обухова показали колекцію із 17 рушників, мовляв, вони винятково обухівські. Так почалися пошуки старовинних екземплярів у музеях Київщини і в старших мешканців міста. Знайдено 34 рушники, 5 із яких — у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, 12 — у містян. Згодом на основі головного елемента композиції рушника з’явився герб нашого міста.
— У чому особливість саме обухівського рушника?

— Перше, що впадає в око, дуже виразне дерево життя — рослина із листям і «Цар-квіткою» нагорі. Раніше вважали, що винятковою особливістю є те, що рушник двосторонній. А зараз ми вже знаємо, що подібних рушників в Україні багато. А суто нашою є рельєфна вишивка, яка досягається за допомогою чергування опуклих швів, що звуться «качалочками» або «гладьовими валиками», з іншими двосторонніми рушниковими швами. Така техніка потребує багато місця, а тому елементи дерева життя є візуально масивними.

Друга особливість — це «основа», що розміщена під деревом життя. Вона ніколи не зливається з іншими частинами композиції і відокремлена узором під назвою «безкінечник». Цей самий візерунок оточує виріб по периметру. Рушник зазвичай 3 метри у довжину, а дерева життя на обох кінцях з’єднуються між собою «ламаними гілками». Цей елемент є нашою візитівкою, адже ним на виробі заповнюється вільний простір, недопустимий саме в обухівській техніці.
Для виготовлення рушника використовують натуральні тканини, льон чи коноплі, нитки кручені бавовняні. Вишивають переважно червоним кольором, іноді зустрічається синій, зелений або гірчичний.

— А як застосовували рушник наші предки?

— Складно визначити, як він використовувався у побуті, бо ми не маємо достатньо документальних підтверджень, ні фото, ні розповідей очевидців. Кажуть, його вивішували на покуті, аби оздобити хату. Але здебільшого так довго зберігаються саме весільні рушники, бо їх нікому не показували — скручували, складали в скриню і тримали аж до онуків. Саме тому збережені старовинні обухівські рушники, деяким з яких понад 100 років, прийнято вважати весільними.

— Але чому така техніка вишивки виникла саме на Обухівщині?

— Є версія, що цю техніку завезено у XVIII столітті з Полтавщини. Справді, таке враження, що цей рушник був звідкись привезений. Бо те, що зароджується тут, розвивається, плавно розгалужується, і можна простежити, як мігрує з одного регіону в інший. На етапі переходу завжди щось змінюється, деформується. А наш рушник неначе акумулювався тут. І оцього переходу, трансформації до сусідніх сіл не спостерігається. Тобто це суто обухівський рушник. Це лише версія. Так само, як і символіка елементів орнаменту. Бо вже не залишилося людей, які могли б розповісти, що конкретний елемент символізував.

— Ви плануєте з майстринями внести рушник до переліку об’єктів культурної спадщини ЮНЕСКО. Чи розпочався процес?

— Документи давно подано. Але експертна рада вважає, що наш випадок непростий, адже не відбулося передачі традиції. Через те, що рушник не вишивався поколіннями останні 100 років, ми втратили оригінальні техніки виготовлення швів, а також повір’я, пов’язані з рушником. До того ж, на їхню думку, мало людей займається відродженням цього надбання. Саме тому втрачається його значення як елементу нематеріальної культурної спадщини. Поки що до переліку наш рушник не зараховують, та в подальшому не відмовлять.

— Багато хто знає «Пісню про рушник» поета Андрія Малишка, що родом з Обухова. Чи можна вважати, що саме «шитий» рушник на щастя і долю дала мати сину?

— На жаль, ні. Малишко писав про рушники, які бачив. Коли він створював свою знамениту пісню, традиційних обухівських рушників уже не шили. Тоді була брокарівська вишивка — червоний і чорний хрестик. І хоч ця техніка тоді вже досить добре акліматизувалася, вона все ж була завезеною. Тож насправді «шитий» рушник і Малишко пов’язані лише місцем народження.

— Ваша громадська організація також займається створенням сувенірів, пов’язаних з цим витвором народного мистецтва...

— Ми з майстринями щотижня навчаємо всіх охочих містян виготовлення рушника. І хоч лекції безоплатні, для продовження нашої праці все-таки потрібні кошти. Тому ми запустили мережу різних сувенірів: магніти, ручки, брелоки та інше.

Це те, що продається і дає обігові кошти для нашої роботи. Сам рушник може бути нецікавим широким колам, але коли до нього долучена оця атрибутика, то навіть молодь починає цікавитися. Це все робиться з метою збереження і популяризації обухівського рушника.

Фото надані Ольгою Стахів.

Джерело: "Голос України"