У Фастові понад 5 місяців рідні не можуть поховати воїна
Понад 5 місяців рідні не можуть достойно поховати фастівчанина Дмитра Черненка, який поклав своє життя, захищаючи Україну
Про це повідомляє інформаційний портал "Моя Київщина" з покликанням на "Фастів City".
Зазначимо, що батьки Дмитра досі не отримали свідоцтво про смерть. 8 травня Герой разом з побратимами з полку "Азов" загинув при обороні Маріуполя. Йому було лише 27.
У хлопця завжди були мирні мрії, але 2014 рік вніс корективи у життя юнака. Того ж року 19-річний Дмитро став учасником Майдану - Революції гідності. А після розпочатої у березні 2014 року росією війни на Донбасі остаточно визначився у своєму виборі – він вирішив стати військовим. Діма вступає до лав Національної гвардії України, а згодом стає студентом Харківської Національної академії Національної гвардії України, вчиться і закінчує факультет "Менеджмент".
Дмитро ніколи не був байдужим щодо долі рідної України. Сестра Наталія згадує його слова:
Коли в нашій країні йде війна і їй загрожує небезпека, я просто зобов’язаний піти на фронт.
З 2015 року служив у Донецьку, а з 2017-го – в окремому загоні спеціального призначення "Азов" військової частини 3057 Національної гвардії України в місті Маріуполь.
Від 24 лютого і до 7 травня 2022 року Дмитро разом із побратимами мужньо боронив Маріуполь. Але лише до 7 травня… Бо вже 8 травня Дмитро не вийшов на зв’язок. А наступного дня родині Черненків патронажна служба військової частини повідомила жахливу звістку: під час бомбардування було влучання в бункер, де перебував Дмитро разом із захисниками і захисницями… і всі вони загинули. Через сильну пожежу, яка сталася внаслідок вибуху, тіла загиблих сильно ушкоджені, тому розпізнати за особливими ознаками їх неможливо. Дотепер тіла українських воїнів перебувають у рашистів. Відповідними службами ведеться робота щодо їх повернення. На превеликий жаль, досі фастівський Воїн Світла ще не дістався рідної землі.
Рідні увесь час опікуються питанням повернення Дмитра – підтримують зв’язок з патронажною службою військової частини, здали ДНК-тест. Але ще свідоцтво про смерть батьки не отримали. Рідні хочуть, щоб все було по-людськи – сподіваються дочекатися сина і достойно поховати. Невимовний біль втрати безупинно крає серця рідних.
Сестра Наталя ділиться спогадами:
Наш Діма був люблячим сином і братом, з добрим серцем, мав багато друзів. На нього чекала дівчина Даша, з якою він мріяв побратися. Нам його дуже не вистачає, дуже....