Фастівщина завтра прощатиметься з двома Героями

Олександр Коваленко народився 28 липня 1982 року у м. Фастів. В 1999 році закінчив міську школу #9. Зростав у турботливий родині з батьками та сестрою.

Після закінчення залізничного училища працював машиністом моторвагонного депо у Фастові, став професіоналом своєї справи.

У лютому 2014 року був відзначений державною нагородою «Почесний залізничник» за попередження залізничної катастрофи під час роботи ДРГ на залізних коліях, які відбувались в період Революції Гідності.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр став на захист України. Вступив до 208 окремого Батальйону Територіальної оборони, пізніше потрапив до стрілецької роти військової частини.

За цей час був двічі нагороджений -  медаллю «Незламним героям України у російсько-українській війні» та медаллю «За оборону рідної держави». Вже в період воєнного стану закінчив Український державний університет залізничного транспорту,  здобувши вищу світу.

Олександр був чудовим батьком, люблячим сином, братом та вірним другом. Активно займався розвитком соціальних програм озеленення.

15 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання під ворожим артилерійським вогнем життя Коваленка Олександра обірвалось.

У Героя залишилась донечка, мама та сестра.

Також завтра Фастівщина прощатиметься з Віктором Дармостуком.

Церемонія прощання із Захисником Віктором Дармостуком відбудеться о 10:00 біля будинку с. Велика Офірна,  вул. 8 Березня, 57

о 11:00 біля Храму Св. Михайла с. Велика Офірна

Поховають бійця на кладовищі с. Велика Офірна

Віктор Дармостук народився 13 березня 1967 року у Малій Офірні. У рідному селі закінчив школу, після чого втупив до Бородянського професійно-технічного училища. Далі була строкова служба на Житомирщині.

Працював на залізниці, у лісовому господарстві, пізніше був приватним підприємцем. Активно долучався до участі в житті села, був депутатом Малоснітинської сільської ради. Щирий та відкритий, Віктор мав багато друзів. Завжди був поряд, якщо хтось потребував допомоги.  З коханою дружиною Людмилою виростив двох синів. А ще, захоплювався футболом. У грі забував про усе та поводив себе як професіональний спортсмен.

Віктор бавив онуків та будував плани на життя. Але 24 лютого, коли ворог пішов на Київщину, чоловік мусив залишити усе. Він взяв до рук зброю та став на захист сім’ї та рідного краю. Від початку широкомасштабного вторгнення був командиром стрілецького взводу та вірним побратимом бойовим товаришам. Брав участь у бойових діях на Луганщині.

15 жовтня, коли ворог нещадно обстрілював позиції українських військових на Донеччині, до останнього подиху обороняючи рідну країну, Віктор Дармостук загинув.

У Віктора залишилися Дружина Людмила, сини Олександр та Володимир, онуки Варвара, Артем, Еліна.