У Борисоглібському храмі в Переяславі відновили службу українською мовою

У червні цього року релігійна громада Борисоглібського храму (мікрорайон Борисівка у Переяславі) вирішила перейти із підпорядкування Української православної церкви (московського патріархату) до Православної церкви України. За це на сході громади проголосувало 100 вірян із 102 присутніх. Отець Олег, священник УПЦ, який доти служив у храмі, відмовився підтримати своїх прихожан і не прийняв їхню волю щодо переходу до ПЦУ. Тож віднедавна служителем у цьому, одному з найдавніших храмів Переяславщини, був призначений новий настоятель – отець Сергій.

Свою історію він розповів журналісту Переяслав.City.

«Я виріс у Попасній, у родині віруючих»

– В миру мене звати Лущак Сергій Федорович, я народився 19 січня 1988 року в Луганську. Втім усе своє дитинство та юність провів у місті Попасна. Виховувався в родині віруючій. Обидві рідні бабусі були віруючими, а мій дядько був священником. У церкву мене бабуся привела ще маленьким, а вже з чотирьох років я навіть помагав батюшкам як паламар.

Після служби в армії вступив до Луганського богословського університету, отримав звання бакалавра та розпочав «священствувати». Ще коли я приїжджав додому в армійську відпустку, мене познайомив із майбутньою дружиною Наталією її дядько, а згодом ми побралися. У нас двоє дітей: старшому тринадцять, а молодшому рік і три місяці. Наталя теж віруюча, тож у нас повне взаєморозуміння щодо моєї церковної служби. Саме дружина однією з перших мене підтримала у рішенні перейти до Православної церкви України.

В Україні саме набирав величної ходи Київський патріархат, проте на Луганщині московський патріархат аж ніяк не давав можливості віруючим та священникам переходити у лоно істинно української церкви. Наскільки я знаю, на Луганщині було всього кілька «молитовних будинків» де правили служби українською мовою.

Спочатку я служив дияконом у кафедральному соборі міста Старобільськ. Потім перейшов служити дияконом у Попасну, там мене висвятили у священики та призначили настоятелем Свято-Георгіївської парафії селища Комишуваха. До речі, там був Будинок милосердя, у якому проживало 25 самотніх людей літнього віку, і церква за рахунок благодійників ними опікувалася.

До переходу в українську церкву підштовхнула війна

Після повномасштабного вторгнення росії, обидва будинки, які дістались мені в спадок від бабусь, були розбиті. І ось тепер я починаю з нуля, так би мовити, все і у матеріальному стані, і в духовному.

В мене багато родичів живе у Західній Україні, і коли я приїздив до них у гості, вони постійно намовляли мене переходити в лоно Української церкви. Тож, як мовиться, душею, я був готовий до такого переходу ще в 2016-2017 роках. Але розумієте, мало статися щось таке, шо мене би рішуче до цього підштовхнуло. І таким став день 24 лютого цього року.

Я нічого не знав, як Господь вправить і куди він мене приведе. Тікаючи від війни, приїхав до Переяслава, бо тут неподалік міста живе мій кум Олег. От він мені зателефонував та запропонував пожити в нього. Переяслав мені чимось нагадує нашу Попасну, щоправда ваше місто дещо більше. Люди тут чемні, допомагають усім, чим можуть. Це дуже важливо відчути таку допомогу і підтримку в той час, коли залишився без нічого та починаєш, вважайте, нове життя.

Приїхавши сюди, я зустрівся з благочинним ПЦУ Іоанном Бобітком, за його підтримки офіційно оформили перехід релігійної громади до Православної церкви України. Мені надали два приходи – у Борисівці та в Дем’янцях. Роботи багато: потрібно провести в храмі певні ремонтні роботи, підібрати та навчити людей, які б могли під час служби співати на клірасі. Між тим я дуже вдячний мирянам, які мені у всьому допомагають. Будемо молитись за мир та благополуччя України.

Першу службу в Борисоглібській церкві на свято Введення у храм Пресвятої Богородиці отець Сергій провів разом із благочинним Переяславщини отцем Іоанном. На службу прийшло більше п’ятдесяти віруючих.

А розмовляли ми з о. Сергієм напередодні. У храмі якраз у той час зібралось близько 12 прихожан, вирішили там прибратися.

– Завтра ж велике свято, а для нас воно подвійне, бо у нашій церкві знову буде проводитись богослужіння українською мовою. То ми хочемо зараз тут все повністю прибрати, аби тим «руським міром» тут і не пахло! – сказала одна із жінок. І справді, за довгу історію цього храму чого тут тільки не було.

Підписуйтесь на НАВКОЛО в Фейсбук

Оперативні та головні новини з усіх куточків великої Київщини. Вчасно і чесно!